Як побудувати будинок

Втім, цвіт - річ не найважливіша (будинок можна й перефарбувати), а от що дійсно принципово в заміському будинку, так це план. І отут ми зіштовхуємося з дивним парадоксом. Здавалося б, маючи за містом повну волю, замовник може замовити будь-який, самий індивідуальний план, підганяючи його під свої оригінальні потреби. Але чи то потреби неоригінальні, чи те фантазії мало - у більшості випадків заміські будинки сплановані абсолютно однаково. Перший рівень: басейн, спортзал, гараж. Другий: вітальня, кухня, їдальня. Третій: спальні, дитяча. І все це прямокутне, але з манірними скруглениями.

Сама ж дивне, що переважна більшість планувань - майже точне відображення квартири міський. Фактично ми маємо випадок переносу квартири за місто з деяким укрупненням приміщень. І коли ти йдеш по селищу й бачиш однакові будинки, а за їхніми стінами зчитуєш однакову «міську» планування, то питання один: навіщо? Навіщо тоді жити на природі, якщо все твоє до неї прилучення полягає в «подихати свіжим повітрям»?

Архітекторів, що будують у місті, часто лають за те, що вони «ідуть від фасаду». Але в місті це ще можна зрозуміти: наявність твердого контексту неминуче диктує якийсь сюжет. Але й за містом та ж історія! Тому тим цінніше об'єкти, де планування не тільки ідеально відповідає всім потребам мешканців, але й працює на зовнішній вигляд будинку.

Міняється звук, міняється цвіт. Звичні (і давно набили оскому) червоний (цегла) і жовтий (дерево) поступаються місцем всім квітам веселки. І з нашої сторони було б правильним запропонувати Вам всю колірну гаму цегельних відтінків від цвіту білі ночі, слоновая кістка, солом'яний, абрикосовий, червоний, глясе, теракотовий, темно-теракотовий, коричневий, чорний - цвіт залишається прерогативою Замовника. Цвіт міцно ввійшов у моду ще п'ять років тому. Будувати будинок білого цвіту - жест, виконаний оптимізму. Буде так, як захочу. Буде море сонця, світла й тепла. Проте оптимістів багато. Хтось віддається білому цілком, хтось віддає пріоритет класиці комбінуючи з іншими квітами. Нарешті, ще один свіжий трэнд - бурхливе многоцветье.

Однак і глуха стіна в дусі «мій будинок - моя міцність» теж може бути виразна. Наприклад, як варіант «Білий дім»: шматок цукру-рафінаду, білосніжна призма практично без деталей, чиї гладкі стіни лише подекуди прорубані прямокутниками вікон. Але при всієї своєї интровертности будинок не виглядає ні похмурим, ні страхаючим. Навпаки, він притягає погляд як абстрактна скульптура. Read more...

Однак і глуха стіна в дусі «мій будинок - моя міцність» теж може бути виразна. Наприклад, як варіант «Білий дім»: шматок цукру-рафінаду, білосніжна призма практично без деталей, чиї гладкі стіни лише подекуди прорубані прямокутниками вікон. Але при всієї своєї интровертности будинок не виглядає ні похмурим, ні страхаючим. Навпаки, він притягає погляд як абстрактна скульптура. Однак це питання зовсім не має однозначної відповіді. Будинок може вписуватися в ландшафт, а може категорично з нього випадати - питання тільки в тім, як він це робить. Read more...

Ідея прозорості, настільки популярна у світовій заміській архітектурі (від «Скляного будинку» Пилипа Джонсона до «Нагого будинку» Шигеру Бана), у нас малоактуальна. Яка отут прозорість-відкритість, коли половину замовників насамперед цікавить питання про те, чи переживе будинок зиму і як його зміцнити від злодіїв.

Тому ефектний проект вілли - прозора піна, що вилітає зі скелі й зависающий над морем - залишається концептуальною утопією. Однак «відкритися» вітражем у сад, туди, де чужі не ходять, - завжди можливо. Або навіть перетворити всі фасади, що виходять у двір, у суцільне остекление можливо.

Втім, великий вітраж - справа заморочливе. Але можна вирішити питання й так хитромудро, як це запропонували наші архітектори в одному з будинків, на фасаді їхнього будинку немає суцільного остекления, зате вікон - 22 штуки! При єдності пропорцій самі вікна розташовані те вертикально, те горизонтально, що надає фасаду надзвичайно живий вид. А зважаючи на те, що фасад цей західний, виходить майже медитативна практика: 22 виду одного заходу.

Очевидно, що головною цінністю життя на природі є саме природа. Свіже повітря, приємний погляду ландшафт, смачний захід землі, вода, дерева, квіти, пташиний щебет, лемент півня в п'ять ранків. Саме ці прості цінності наші архітектори запропонують Вам у своїх проектах. Read more...

Перш ніж описати найцікавіші й актуальні тенденції, що існують сьогодні в жанрі «приватний будинок за містом», покладається сказати про принципи добору об'єктів. А зробити це досить складно, оскільки жанр залишається «твором на вільну тему», і в принципі тут можливо все.

Так, звичайно, важливі правильна постановка будинку на ділянці, логічне й зручне планування, закономірне зростання обсягів з функцій, пропорційне рішення фасадів, грамотні деталі, якісна обробка...

Але все це в деякому змісті загальні слова. А щоб визначити те загальне, що поєднує публикуемые роботи, спробуємо зрозуміти, чим вони не є.

Прийнято вважати, що якість архітектури визначає замовник. Точніше - бюджет замовника. Але це не зовсім так. Кількість грошей взагалі переходить у якість повільно й неохоче. І лише тоді, коли з'являється особистість, з'являється Будинок. Цією особистістю може бути не тільки замовник, але й архітектор. Правда, для цього він повинен бути дуже сильною особистістю

До 1998 року заміське будівництво оформилося в повновагу індустрію. Зложилася чітка типологія: котедж (до 400 кв. м), заміський особняк (400-800 кв. м), вілла (1000-2000 кв. м). Визначилися престижні (Рублевка й взагалі західний напрямок) і непрестижні (Південь, Південно^-Схід) райони. З'явилися відповідні видання: «Гарні будинки», Salon, «Домовик», «Мир і будинок», «Табурет» (за дійсно цікаві будинки редакції хіба що не билися).

Визначилися лідери: невеликі частки бюро (проектним інститутам подібна робота була невигідна, і займалися нею тільки в порядку халтури), що вже мали досвід створення інтер'єрів, яким заміський будинок давали прекрасний шанс попрацювати в обсязі, пройти процес від початку до кінця, включаючи будівництво.

Важливо й те, що архітектори були, як правило, молоді (30-40 років), а виходить, не обтяжені догмами й із замовниками могли говорити на одному язиці.

Усе було гарно, крім одного: цікавих реалізованих об'єктів як і раніше були одиниці. Та й це в основному різноманітні стилізації «під старовину». А будинків сучасних, незвичайних, яскраво індивідуальних не було зовсім. Взагалі виявилося, що саме складне - побудувати простий будинок. Який би не загравав ні з якою стилістикою, був гранично функціональний і індивідуальний як відносно замовника, так і відносно місця. Криза 98-го року пройшов по Підмосков'ї, як танки Гудериана, залишивши купу руїн і окопів. Сказати, що криза різко змінила свідомість замовників і архітекторів, було б перебільшенням, але освіжаючий вплив він зробив. Звичайно, основна маса заміського житла як була, так і залишилася тужливої типовухой (хоча якість будівництва безупинно рослася), але кількість оригінальних об'єктів таки в якість.

Поголів'я замків з башточками й колонами росло тим часом нестримно. Закономірною відповіддю архітектора на цю ситуацію стала іронія. Якщо є замовлення на палац і відмовитися від нього («по зрозумілих причинах») складно, то архітекторові не залишалося нічого іншого, як перебільшувати кількість деталей, робити гротескні пропорції, сполучати самі різні стилі, придумувати забавні деталі або робити звичні, але в незвичних матеріалах.

Іронія - не самий конструктивний метод виховання замовника, що з радістю «їв» всі навороты й перебори. Можна було б віднести її на рахунок постмодернізму, що панував у розумах, але честнее сказати, що це була загальноприйнята форма самозахисту. А самосвідомість цеху рослася разом з ростом добробуту архітекторів, і дискусія між «истористами» і «модерністами» була не менш твердої, чим у міській архітектурі. Сформулюємо проблему так: Коли людина їздила в кареті, він будував будинок з колонами. А коли в нього в руці мобильник, він повинен жити по-іншому! Інакше.

Однак замовник до «експериментів за свої гроші» не був готовий. Він ще мало поїздив по мирі, глянсових журналів не перегортав і чого хоче - толком не знав. Але зате була традиція, до якої природно було звернутися. Ностальгія по Росії, Read more...